Молитво-слов Гертруды Ядвиги А Р Л Е Н

410=АА*410 I*

Окаменелое царство: солдат приходит в окаменелое царство; три ночи проводит в замке, не поддается запугиванию нечистых — все царство оживает, солдат женится на царевне. Ср.: 401. Русс. Афанасьев, 273, 274; Садовников, 14; Жив. ст., 1912, 11–IV, с. 345–350 (=Красноженова, 1940, с. 108–114); Зеленин, Вят., 7, (105); Карнаухова, 138; Коргуев, (25), 31; Никифоров, 108; Балашов, (3). Укр. Чубинский, II1, 135; Baracz, s. (168–174, 178–179); Kolberg, Pokucie, (22); Гринченко, II, (232); Moszynski, 169; Пушик, с. (108–111). Бел. Романов, VI, 52, с. 462–469

1

Мар-лен. Я не знаю, какие подобрать слова. Он присылает мне по ночам письма своим погибшим друзьям. Он начинает так: «Семнадцатый, Вова. Ты семнадцатый погибший из тех, кого я знал. Я хожу, улыбаюсь, шучу, ругаюсь, вожусь с текучкой... а ты — погиб. Четверо детей, Вова, блядь, ну как же так? Семнадцать ребят. Сука, как же я боюсь восемнадцатого». Они пошли в ВСУ, а он — нет, его оставили для другого. Он, как и все, стал волонтером. Он присылает мне по ночам письма своим погибшим друзьям. Он присылал мне свои мысли, когда ездил на опознания тел друзей и увидел то, что произошло в Буче. Мир еще не знал. Но я ЗНАЛА. Я читаю и подбираю для него  слова. Через экран он чувствует, что я его обнимаю. Да, мы не сидим рядом, не смеемся, не смотрим фильмы, как раньше, в Киеве. Я просто подбираю слова поддержки. Окружающим он это все не рассказывает. Он всех поддерживает. Он просто волшебник. Сказочник. Андерсен. Understand? Вот он андерстенд. И я. ТОЖЕ. Я подбираю через экран слова, где бы я ни находилась — на варшавских улицах, в парках, на мероприятиях, на днях рождениях и новосельях, одна или нет, — я подбираю ответы на его письма погибшим друзьям. И тогда, может, хоть немного, ему становится легче. Что еще кто-то знает.

Мар-та. Я намагаюся кинути курити. Я ходжу та розмірковую. Я стріляю у людей цигарки і говорю їм: «Я зберегла ваше здоров'я». Я кидаю. Я кидаю, бо дуже хочу дожити до трибуналу. Я хочу побачити суд над військовими злочинцями. Я не Ханна Арендт. Але я розумію всю банальність зла. Банальність цієї цигарки. Найшкідливіше у сигареті – нікотин. «Нікотин — діюча речовина, яка викликає залежність, основну шкоду завдають курцеві дим і сигаретні смоли, разом з якими в організм проникає маса патогенних речовин». Банально. Таку ж залежність викликає почуття ненависті та зла, вони проникають у наші душі, як маса патогенних речовин. Одного разу накинулася на росіянку, кажу: «Ваші ракети летять на моїх друзів та дітей». Жінка була невинна. Вона навіть росіянкою була не до кінця. Мене, до речі, вивезла сюди росіянка, проте я весь час про це забуваю. Але все, старт було дано. Нікотин моїх слів проник у цю жінку. Може я зруйнувала її світ. Може вона потім пішла і весь день плакала і думала, що вона допомагає українським біженцям і вона винна. І де взяти сили, аби допомагати? Слова, як нікотин, коротше. Просто не потрібно їх у себе пускати. А потім мені якось сказав поляк: «Ви, українці, забирайтеся звідси. Дістали». Це правда була одна така людина, всі решта — дуже милі. Але він сказав. Як я сказала тій жінці. Влада та сили зла нас отруюють. Я — королева емоцій, і я курю. Все ще. Поки що. Бан-аль-ність зла. ЗЛО_ЗОЛОТО_ЗОЛА_ЗЛИВА

Ма-ри. Марыя я, як Марыупаль. Але я не адтуль. Мама памерла ўлетку. Не здоліла яе перавезці. А ў Беларусь ужо не вярнуцца. Не вярнуцца ў Беларусь. Пакуль што. На мне крыміналка. Ведаеце, за што? Дачка на дзіцячай пляцоўцы намалявала бчб сцяжок. Так, такія справы. Мы вось з'ехалі, а то мне прыгразілі справай і што яе здадуць у дзіцячы дом. Мама да нас не магла прыехаць. І вось улетку памерла раптам. А я тут дапамагаю ўсім. Сорамна неяк плакаць і казаць: «Мама памерла ў мяне, не чапайце мяне, калі ласка». Сорамна. Хадзіла на працу — маўчала, мы дапамагаем украінцам. У іх наогул дамы разбураны, і мёртвых у кожнага дастаткова. А ў мяне мама. Мая сяброўка кажа, што гэта зняцэньванне смерці. О-БЕС-КОШТ(А)-(НАША)НИВА_НИЕ аб дэман кошт. Які кошт? Дачцы сказала, што смерці няма. Смерці няма, пакуль мы гутарым, узгадваем іншых людзей. Яны з намі, проста ў іншым вымярэнні. Яны нас ахоўваюць праз сны. Я ня веру ў замагільнае жыццё. Можа, я цынічная. А мая дачка верыць. На тое яна і маленькая. Яшчэ не хапала мне ў гэтыя трызненні верыць. Быў чалавек — і няма чалавека. Усё.

—326G*

Лестница мертвецов: смельчак (вор) проникает ночью в церковь; его преследуют поднявшиеся из гробов мертвецы, убегает от них на хоры; мертвецы ставят гроб на гроб и лезут вверх; он сбрасывает их назад (окропляет святой водой); это повторяется три раза, пока не запевает петух. Бел. Романов, IV, 65, с. 124; Federowski, 1, 185, 202, II, 183, (184).

2

Мар-лен. С экрана смотрел человек. Паспорт, довiдка, військовий квиток, сповiщення. Паспорт, довiдка, вийськовий квиток, сповiщення. Вот и все документы, оставшиеся от человека. Сам он уже, возможно, стал пеплом. На идеально белом полу в квартире его дочки выделялись выпадающие волосы. Она постоянно их собирала с пола. Волосы. Огрызки ногтей. Раковина в крови — из носа, по капле. Пластыри, которые не помогали. Клейкие. С экрана смотрел человек. Она чувствовала запах гари, пота, человеческих выделений, земли и ржавый привкус крови. Человек, смотревший с экрана, считался «зниклим безвісти». Человек, смотревший с экрана, считался «зниклим безвісти». Вести. «Здравствуйте, у меня есть информация про моего сына. Возможно, его содержат в СИЗО в Еленовке, взят в Мариуполе, но, к сожалению, у меня нет документов. Они все тоже сгорели в Мариуполе. Вы поможете мне его отыскать?» Вы поможете мне его отыскать. «Мого чоловіка вже знайшли, на жаль, мертвим». Вот, что на это отвечать? Где нашли? Как он именно умер? Хотя какая разница, как он умер.  Факт его смерти остается фактом.

– Я в магазин, купить тебе кофе? – Что? – Кофе принести? – А, кофе. Да, можно. Да, можно Мороженое Мор-ор-жженный-жена-но-есть-онное

Мар-та. Пропав друг. Вадик. Марік зник влітку, він у мене в ЗСУ. А тепер пропав Вадик. Написала його мати. Ми з Вадиком у дитинстві спілкувалися. Я майже ні з ким не спілкуюся з Росії — мені все одно, роблять вони там мітинги чи ні, вони напали на мою країну. А тут тітка Свєта написала про Вадика. Сказала, забрали за наказом. На мобілізацію. Сказала, прямо з вулиці забрали та ми нічого не змогли зробити. Сказала, що ходить і плаче тепер, у всі інстанції пише. Блять, Вадик. Знову курю. Ну, як тебе могли забрати на цю тупу війну? Вадик завжди привозив мені батончики, а я йому — київський торт. Писав музику, коли виріс, треки мені кидав. Нікуди не поїхав — сказав: «Я не мовчатиму в цій країні. Я нікуди не втечу». І мама тут. Мама тут. Тетя Света, как вы там? Я у Полонії. У полоні. Але полон не в Полонії, хоча Полонія часто була в полоні. Сиджу у галереї перед картиною «Рік 1893 — Полонія». На картині Полонія у кайданах. Він теж десь у кайданах. Ну, у сучасних кайданах. Кай-да-ни. Скандал. Так_Далі_Гала Далі_Далі бездонні. Цікаво, в яких він бездонних далях? Володимир Даль Володимир Даль у бездонних далях у кайданах та скандалах Чому б і ні.