КОНГО

I

Parlé

1

Під чорним кутом зору дивитись на те, як повільно, наче у кіно, падають стіни.

Це все, що ми знали про війну, вона виявилась нудною і марудною як глевкий дощ, у якому втопаємо мов у тривожних снах. Кожен вибух, освіжаючий наче крижана вода, коли ти хворий, постійно хворий, і тобі потрібні ліки, Doctor Angelicus зламав ногу і не приїде. Самотність в такі хвилини — великий гріх, ще більший — гортати новини, це виснажує. Надмірна кількість тривог. Скільки сьогодні зафіксовано поранених і вбитих? Якщо щось відбувається з тобою, то важко уявити собі, що це відбувається з іншими. Їх так само начиняють демократією. Збережи Боже їх душі від гніву, дай їм любові більше ніж є у мене. Можливо, вона не влучить в ціль, а піде в молоко, розлите над степами і містами нашої багатостраждальної країни. Хто багато страждає, тому воздається. Пастирі пасуть свою паству. Блаженні юродиві не подають, тільки нагадують, підказують, вказують в той момент, коли погляд проковзує повз. Зло мов миша, що не хоче бути поміченою, вона не дає спокою по ночах, все шкребеться по кутах, під лавою, за холодильником. Я довго пересипаю гречку в баклажку. Час вимірюється голодом, який заповнює собою порожні місця. Їж його. Суп, кашу. Якесь каміння в світовому шлунку, його не перетравити, хто б міг подумати, що доведеться їсти цеглу, що залишилась від Ієрихона? Кара приходить за гріхами, гіркі води ріки затоплюють дороги, дорога потрібна для того, щоб повернутись. Зрештою, свобода урізується береговою лінією, за нею лише непевний ґрунт моря, такого ж чорного, як шкіра шахтаря, що їсть на вечерю і на сніданок вугілля, запиває склянкою нафти. Для білих і міцних зубів необхідне молоко, прозоре і тепле як погляд матері, яка завжди знає де ти, бо тіло її перед очима, і воно народжує все і тебе також.

2

маятник гаряча червона вишня усміхається з дерева її серце — тверда кісточка тіло її наповнене кров’ю маятник колючий каштан похмуро жовтіє зберігаючи всередині тонку і ніжну шкірку маятник горобина ще тверда зроблю з газети зброю буду стріляти по горобцях що просять під вікнами їсти

3

заправлені ліжка порожні уніформи коридорами ширяться запах хлору і музика Бетховена «Ода до радості» м’яке світло висвітлює подушки складені трикутниками в них ще гніздяться сни просякнуті страхом і людським потом величезні зелені яблука ядучі наче трава в травні кругло лежать на столі їх шкірка виявилась набагато тоншою ніж ти думав приємно знімати її гострим ножем яблука не пручаються їм не потрібен наркоз ні місцевий ні загальний дурна думка і банальний фантом в дзеркало не подивишся їх прибрали подалі, а то раптом хтось роздивиться власну смерть? заправлені ліжка порожні уніформи жарти вивітрилися у кватирку «Ода до радості» гримить! гримить!

4

обличчя — зім’ятий картон на ньому відобразилась вся ця бурхлива ніч вигини, подряпини, синці — сліди від нігтів, сліди від зубів хитра кішка крадеться вздовж паркану голуби дурні нічого не підозрюють недарма Божий птах груди землі грудень пустять погрітися в кав’ярню чи ні? чи досі там спить старий волоцюга якому нікуди більше вертатись він завжди рахує дірки в штанях в стріхах і душах вільно самому з собою і навіть не страшно страх вислизає із рук малих дітей і жінок цьому завжди спокійно його могили вже перепахали трактором йому ні для чого зберігати обличчя кожен має право бачити вирок до його винесення до того як його нанесуть на шкіру і ти не підеш танцювати між розвалин школи в якій твоя перша вчителька причащала тебе знанням, а однокласники доводили, що все з тим Богом можна вирішити на задньому дворі так мій милий борода опускається в чорну масну наче нафта каву усяке горе горить але не всяке гріє

5

пальма не боїться лева що лежить в її тіні вона відважно підставляє сонцю своє струнке тіло відчайдушна пальма пляма сонця хто знає що там по той бік відваги? що тут по той бік тіла?

6

говорили — вороги! вороги! радіоприймачі у них ростуть роги тверді носороги хитрі анаконди вбивці холоднокровні говорили — вороги! вороги! ворони ворони ворони

7

полин відкриває полонку сну ось тремтить він на вітру серце — рівний стукіт копит кінь в снігах білий на білому скоро все занесе зима і повня заглядатиме у мій рот де пісня колись жила

8

горби териконів верблюжа жила жало мого ножа грішило

9

змія землі зникає за горизонтом поїзд слідує без зупинок паузи — коми довга дорога сну без розділових знаків важко втримати рівновагу я колись все розкажу де у землі жало і як вона жалить в п’яту

10

списи очерету списки у яких я не хотів би побачити свого прізвища зуби — зникли біла слонова кістка зима зникають вуста і брови Doctor — що робити коли тобі вуха присилають поштою? ніщо змінити не можна вірую тільки у ваші золоті руки які пришиють мій голос до мого горла.

11

Це було на одній з безіменних станцій, яких безліч у нашій країні. Там, де ліс наступає на колії, а колії прикидаються зміями, старий продавав стаканами сіль, він виловлював її ситом із моря і віслюком привозив сюди, на малий ринок, де продавали одіж, насіння, фрукти. Одного разу він спіткнувся і впав, розбився на безліч голів, які не знають причин, які не хочуть причин, їх поскладали в корзини і знову продають на маленькій станції, але вже більш галантні кавалери, ніж старий і скрипучий дід, в безіменнім краю на краю листа, на якому пальма одна.

моя мама привезла мені соляну лампу із Соледару я вмикаю її, і вона горить теплим світлом я вимикаю її, кімната опускається в ніч і ніч в ночі заповнює очі

II

La rivière

1

де південь? де північ? де захід? де схід? розібратись в географії складно адже ця ріка падає зверху вниз.

2